Коли я вирішив стати фотографом у 27, маючи дві освіти і стабільну роботу в маркетингу, я відчув на власній шкірі усі страхи, які зараз можуть заважати і тобі.
Я знаю ці установки зсередини – вони тримали мене роками і ледь не зламали моє бажання фотографувати. Зараз я готовий розібрати ці страхи і допомогти тобі їх подолати. Я витратив місяці, а часом роки, щоб подолати кожен страх і розкласти все на потрібні полички. Завдяки цій статті, ти зможеш побороти це і розібратись в собі за кілька хвилин.
Перший страх – «У мене не вийде»
Страх провалу нормальний він є у всіх, хто починає. Найпростіше його приборкати – прийняти, що кожна помилка робить тебе сильнішим. Кожен поганий кадр – ще один крок до кращого. З досвідом страх слабшає сам.
Далі потрібен план. Велика мета лякає, а дрібні кроки – ні. Розбий навчання на прості дії: вивчи базу, зніми 10 кадрів, проаналізуй помилки. Маленькі перемоги дадуть тобі впевненість.
І головне – підтримка. Якщо рідні не вірять у тебе, як було зі мною, знайди тих, хто підтримає. Мій брат колись сміявся з моєї професії, кажучи, що буду знімати людей з мавпочкою на Дерибасівській. Я продовжував знімати і паралельно спілкуватися з братом, але не про мою роботу. Вже скоро брат сам попросив навчити зйомці його. І зараз знімає в Лос-Анджелесі. Тому, не витрачай енергію на сварки – шукай однодумців і наставників. Це працює краще за будь-які суперечки.
«Я не знаю, з чого почати»
Через нього багато хто відкладає мрію на далеку полицю шафи і продовжує жити в рутині.
Я знаю сотні таких історій. Наприклад, Аня Комісарова. Вона постійно знаходила причини не знімати: не та камера, не вміє обробляти, не розуміє термінів. Просто не було системи.
Я допоміг їй побудувати план і навчитися поетапно. Результат? Аня знімає серії, які люди зберігають собі як референси, а видання США друкують її роботи на постійній основі. Вона сказала мені: «Ти запалив у мені вогонь». Насправді, це зробила структура і чіткі кроки.
Тому пам’ятай: якщо не знаєш, з чого почати, значить потрібен план, а не ідеальна камера. Якщо ти теж зараз думаєш: «Хочу фотографувати, але не знаю, з чого почати», ти не один і не одна така. Усі новачки через це проходять.
Важливо мати конкретний план і підтримку. Без цього легко здатись. Я бачу це вже 17 років: як тільки зʼявляється схема і людина поруч – людина одразу каже собі: «Я можу».
Велику ціль треба розбити на маленькі кроки.Такий план у мене вже є – і він працює. Як з Тетяною Григорьєвою. Вона спробувала стільки всього в житті, що книгу писати можна. Від майстра по віях до майстра спорту з пауерліфтингу. Встигла попрацювати тренером в арабській країні і побути дружиною француза у Парижі. А коли Таня вирішила фотографувати, їй потрібна була правильна схема. Щоб поступово освоїти потрібні навички. Обов’язково практикуватись і отримувати фідбек. Мати постійну професійну і моральну підтримку, щоб елементарно не перегоріти. Тому… Таня обрала мою систему.
Тепер вона знімає портрети і події в Дубай, працює серед хмарочосів і студій. Ще рік тому її година коштувала 200$, зараз – ще більше. І це не межа: тепер Таня вчиться фуд-фотографії, бо в Дубай це дуже затребувано. Система працює – швидко і стабільно.
«У мене поганий смак»
Насправді це означає «Мені соромно показувати свої фото» і це дуже поширено. Про сором рідко говорять, але варто почати саме з цього – визнати його.
Я чую таке постійно і завжди відповідаю: смак – це не талант, а звичка. Його можна натренувати, як м’яз або слух. Якщо кадри зараз здаються тобі «некрасивими», це не вирок, а просто брак досвіду й пояснень.
Смак формується через аналіз: чому один кадр «чіпляє», а інший – ні? Це поступовий процес, як навчитися чути окремі інструменти в музиці. Так само з фотографією – поступово вчишся бачити.
І ще одне: не порівнюй свої фото з чужими. Порівнюй тільки з власними, але річної чи місячної давнини. Це чесно і мотивує сильніше за лайки.
«Я не творча людина»
Чую це часто. І зазвичай так каже людина, яка вміє помітити красиве світло на столі або сміх дітей у кадрі. Вона просто не називала це творчістю.
Нас вчили думати, що «творчі» – це ті, хто малював чи писав вірші. Але це не так. Я бачив, як люди з «технарського» минулого знімали світло так, що ресторани замовляли у них меню, а прості кадри ранку збирали сльози в очах.
Ось приклад Оксани Дрешпак. Десять років у банку, цифри й строгий стиль. Через три місяці навчання – крутий предметний фотограф. Вона працює з дому у Запоріжжі: бренди надсилають товари поштою, гонорари – на картку.
Творчість – це не професія і не ген. Це спосіб дивитись. Якщо тобі хочеться фотографувати – ти вже не «сіра». Просто дозволити собі щось інше теж варіант пошуку себе.
«У мене немає таланту»
Розкрию секрет: таланту не існує в тому вигляді, як усі думають. Є досвід, практика, система і бажання навчитись. Я теж не народився «талановитим», а мої перші фото були жахливі: світло криве, композиція ніяка. Мене навіть називали бездарним – і це вибило мене з колії на кілька років. Але це все було до системного навчання, яке дало мені опору, розуміння і мету.
Все змінилось, коли я вирішив працювати по-іншому: щоденні зйомки, аналіз, навчання у сильних. І з часом з «нульового» фотографа я виріс у фуд-фотографа з клієнтами у 29 країнах. Сьогодні я входжу до сотні найкращих фуд-фотографів світу за версією The British Journal of Photography. Працюю з ресторанами, які мають мішленівські зірки, і з шефами, яких знає весь світ. У моєму портфоліо понад 250 закладів зі зірками Мішлену у різних країнах.
Мої книги продаються на Amazon, мої фото публікують Forbes, Saveur і New York Times. Я співпрацював з такими брендами, як Dolce & Gabbana, Jack Daniel’s, Berghoff, Zara та багатьма іншими.
А ще я заснував Фотоакадемію – школу, яку у 2023 році визнали найкращою онлайн-школою України. І все це – без «вродженого» таланту, зате з планом, практикою і любов’ю до своєї справи.
Так-що, забудь про «немає таланту». На жаль, люди навчилися знецінювати всю працю і досвід фотографа загальним словом “талант”. Є просто робота над собою – і це завжди сильніше за міфічний дар.
«Я вже пробувала, і в мене не вийшло»
«А ти пробувала не сама?» Бо річ не в тобі – а в тому, що було раніше: купила курс, подивилась три відео, нічого не зрозуміла і закинула. Навколо нікого. Підтримки – нуль. А страх і сором залишились.
Але фотографія – це не «закінчи 50 модулів і стань новою Енні Лейбовіц». Це про живі спроби і людей поруч. Про момент, коли ти вже хочеш кинути, а хтось спокійно каже: «Все нормально. Це частина процесу. Йдемо далі.» Він не тисне, не читає мораль – він просто навчає всього і тримає тебе у фокусі.
І це не з книжок. а з мого досвіду навчання фотографів, які пробували, тестували, іноді програвали, але починали знову. І найчастіше справжній прорив ставався не після ідеального кадру – а після простого діалогу. Коли людина поруч з’являвся хтось: наставник, група, друг, а не камера з невідомими кнопочками.
«Навчання – це дорого»
Коли я це чую, я не сперечаюсь. Бо часто за цим ховається страх: «А раптом витрачу гроші, а нічого не зміниться?» Дорого – це коли заплатив, а користі нуль. Купив курс, а підтримки нема. Витратив час, а не навчився. Але справді дорого – ще рік нічого не міняти. Продовжувати ходити на роботу, яка не надихає і відкладати мрію.
От Аня Іванченкова. 16 років мріяла стати фотографом. Беру цей приклад, бо ми починав я якраз тоді, коли Аня хотіла. та різниця в тому, що я почав, а Аня далі просто хотіла. Я вже знімав для брендів і Мішленівських ресторанів по всьому світу, а Аня тільки вагалася. Потім вона прийшла до мене – і за 3 місяці стала ексклюзивним фуд-фотографом італійського бренду.
Можна зробити так само. Зробити перший крок і повернути витрати практикою. Багато моїх студентів вкладали останнє. І за кілька місяців знімали для кавʼярень за 50$, потім – за 100$, а далі створювали власні проєкти. Тому питання не у ціні, а в рішенні почати і повірити у себе.
«А якщо я не зможу заробляти?»
Правда така: клієнти самі тебе не знайдуть. Але це не проблема, бо для цього є система. Не треба розсилати сотні повідомлень в нікуди. Потрібно знати: де твої клієнти, що їм потрібно і як себе показати так, щоб вони захотіли взяти себе своїм фотографом прямо зараз.
В заробітку важлива структура. Є конкретні інструменти: як скласти портфоліо, як сформувати адекватну ціну, як знайти своїх клієнтів – не тих, хто торгується, а тих, хто цінує. Цьому можна навчитись.
Юля Яркова – мама і фуд-фотограф в курортному Аліканте. Переїхала під час війни з маленькими дітьми, без знайомих і роботи. За моїм планом за кілька місяців стала штатним фотографом топового ресторану. Зараз за 4 дні заробляє стільки, скільки раніше отримувала за місяць. Висновок простий: не треба гадати «А раптом не вийде?». Треба вчитись робити правильно – і тоді точно вийде.
«В мене немає грошей на камеру»
В тебе вже є камера – в телефоні. А заробляти можна навіть без дорогого обладнання. Я бачив портрети й фуд-фото з айфона чи Xiaomi, які публікували великі медіа й купували бренди. Бо замовнику не важливо, яка у тебе камера. Йому важливо, щоб фотограф зробив красиво і вчасно.
Можна почати зі звичайних речей: косметика, ранкова кава, подруга. Головне – бачити і знімати, пробувати і багато експериментувати. А ще, рекомендую – аналізувати. Камера потім.
Моя студентка, Аня Гусакова почала тільки зі смартфона. Знімала контент для кавʼярень і магазинів, викладала в Instagram. Кожен заклад платив від 100$ на місяць. Так у неї було кілька десятків клієнтів і близько 2000$ доходу – лише з телефона.
«Я не розбираюсь у камері, обробці чи світлі»
Це нормально, бо початку ніхто не розуміє цих налаштувань. Якщо по-простому, то ISO – це шум, витримка – це рух, а діафрагма – це глибина.
Обробка теж не означає складні програми. Можна робити гарно навіть на телефоні. Всього можна навчитись і треба — для цього ти й обираєш навчання.
Світло дуже важливе для професійної фотографії, але його можна зробити біля вікна або зі звичайною лампою. Не завжди потрібна студія і професійне світло. Ти навчишся поступово, крок за кроком. У мене є проста система, яка допомагає розібратися без плутанини.
«У мене немає часу. Діти, робота, переїзд»
Коли в житті купа всього відбувається, це втомлює. А для когось насичений темп є справжнім тягарем. Але, давай будемо чесні: на те, що справді тобі цікаво і потрібно, час знайдеться. Не марафон, не два дні, а 2 години на день. Лише 2 години в тому, що тебе захоплює.
У мене були студенти, які починали саме тоді, коли все було “не на часі”. І саме це їх запускало. Як Оля Рибаченко, яка в Німеччині вчилась фотографувати дитячі портрети прямо з малюком на руках. Тепер вона знімає для брендів по всьому світу, і матусі спеціально везуть до неї на зйомки своїх дітей.
«Я вже передивилась сотню відео – і нічого»
Знайома ситуація. Сам через це проходив — гортав відео роками. Сто роликів про «Як знімати красиво», «Лайфхаки», «Як заробити». А результату нуль. YouTube не навчає, він розважає. Ти думаєш, що ти в процесі, а насправді просто перевантажуєш себе інформацією без дій і практики.
Це як читати 100 рецептів, але не готувати — і дивуватись, чому досі голодний. Бо важлива не кількість, а покрокова система. Дивишся одне коротке відео, робиш одне завдання. Наступного дня — аналізуєш і отримуєш зворотний зв’язок від наставника. І так крок за кроком і до серйозного результату.
«Мені вже пізно. Треба було почати раніше. Я не встигну за молодими»
Хто вирішив, що є терміни для старту? Фотографія – не спорт, тут не потрібні молоді коліна чи прес. Потрібне твоє бачення і досвід. Найкращі кадри якраз не про молодість, а про глибину.
Подивись на Наташу. Вона почала фотографувати у 60. Вона знімає не просто квіти, а їх цикл життя: бутони, розпуск, комах, засохлий цвіт. Це мистецтво з філософією.
У мене вчилися люди 35+, 45+, 55+, і всі думали, що запізнилися. Але кожен сів у свій поїзд – і він їх чекав.
Наташа любила фотографувати, вийшла на пенсію і вирішила займатися хобі. Її досвід став її опорою, а не тягарем. Вона підтримувала інших, бачила сенси.
Її роботи друкували на обкладинках, брали інтерв’ю. Наташині роботи були на виставці в Каннах і прикрашали корнер українських дизайнерів Мілан Fashion Week 2024. Цього року вона отримала титул кращої української жінки в художній професії і увішла в десятку найкращих фотографинь світу.
«Все здається складним»
Якщо здається, що фотографія — це складно і не для тебе, просто тобі її ніколи не пояснювали простою мовою. Я теж через це проходив. Одне відео каже «відкрий діафрагму», інше — «знімай RAW», третє — «роби пресет», а ти думаєш: «Все, піду працюввти на касу в АТБ!»
Фотографія складна лише тоді, коли її ускладнюють. Якщо пояснювати просто, з прикладами і гумором — все стає зрозумілим і цікавим. Я завжди кажу, що світло — це характер кадру, композиція — це історія, а налаштування — це варіанти кінцевого кадру. Це не магія, а звичайна мова.
Якщо ти чогось не розумієш — це нормально. Просто ще ніхто не показав, як це може бути легко.
І останній страх – “Я не знаю, що знімати”
Тут не про ідеї, а про страх почати без них. Бо здається, що треба щось геніальне. Щоб одразу “вау”, одразу як в Pinterest. А насправді — треба просто взяти в руки камеру або телефон і почати.
Не натхнення приводить тебе в дію, а навпаки. Не треба щоранку вигадувати ідею з нуля. Бо є система і є надивленість. Ти дивишся, надихаєшся, повторюєш, граєшся і додаєш свої ідеї. І в якийсь момент ловиш себе на думці: “Ого, це вже я придумав. Я бачу по-своєму.”
У мене вчились ті, хто казав: “Ну в мене нічого цікавого. Що я зніматиму, чайник?” І так, починали з чайника! Далі, знімали сніданки, дітей, себе, вікно, тінь, руки… І кожен кадр навчив того самого бачення і мислення фотографа.
Тобі не треба вигадувати собі страхи. Тобі треба почати. А що знімати — це питання, яке зникає, як тільки ти робиш перший кадр. Твій початок може бути саме в цій точці, де ти зараз. Переходь за цим посиланням і зроби перший крок, щоб розібратися, як стати фотографом за три місяці.
