Фуд-фотографія: Використання довгої витримки у фотосесії страв

Прийшла вчитися, знаючи трохи про налаштування камери, але робила все повільно. Мої кадри були всі однакові. Тому, мені потрібно було розібратись, що я роблю не так. Навчаючись у Фотокадемії, отримала навички правильно організовувати зйомку.  Розібралася зі штучним світлом. Дізналася багато про сюжет фотографії і як її будувати. Про побудову композиції було дуже цікаво дізнатися. 

Зараз знімаю у жанрі психологічного портрету, де моя камера розкриває кожну красуню іншою, унікальною, справжньою. Такі фотосесії, як терапія для кожної моделі.

 Це навчання перевернуло моє життя, додало в нього смаку, запалу, креативу та ідей (яких я гадала у мене немає). Кожне домашнє завдання, як новий виклик. До речі ніколи не любила вчитися, але академія відкрила в мені синдром відмінниці. Я роблю кадр, потім ну дуже прискіпливо його розбираю,  і йду переробляти. 

Для мене це навчання стало, як залежність. Обов’язково піду на профі. Бо вже ну дуже багато ідей і планів. Дякую академії за нові знання, за змогу відчути себе фотографом, за те що нарешті я вірю в себе, і в мене обов’язково все вийде. Працюю в одному з найкращих ресторанів Аліканте і заробляю за два дні так, як в попередній професії за місяць. І при цьому я досі мама в декреті.

На початку навчання я була трохи шокована і думала, що точно так ніколи не зможу. А далі намагалася якось відтворити те, що побачила – кілька разів пробую і таки виходить. Це такий кайф — коли виходить.  Кажуть, дофамін вивільняється через таке, тому відчуття просто неймовірні. Приходить усвідомлення, що насправді все можливо. Варто просто вчитися у тих, хто вміє більше ніж ви і може вам зрозуміло пояснити.

Був період у навчанні, коли я не знаючи, знімала на зламану камеру. Але фотографії всеодно виходили дуже непогані. Це мені дало переконання, що знімає не апарат, а людина яка має потрібні навички.