Підготовка
Привіт, дорогі друзі. Зараз я хочу розповісти історію однієї фотографії, дивлячись на яку я ледве стримую посмішку і яка завжди нагадує мені, що тільки пристрасть до своєї улюбленої справи може допомагати творити.
Це був затишний, осінньо-теплий жовтневий день. Я, разом із фешн-блогером Оленою Галант, придумали образ для практичного майстер-класу.
Мила та добра господиня, яка готує смачний пиріг своїм рідним. Ми в рамках майстер-класу відпрацьовували зйомку з імпульсним світлом на вулиці.
Але я не загострюватиму увагу на цій фотографії, адже цей ролик про фотографію іншу. Після закінчення зйомки ми з Оленою та нашим візажистом вирішили урізноманітнити образ і, відпустивши студентів, поїхали до мене у студію.
Наша ідея була простою, але в той же час ця простота зіграла з нами злий жарт. Мені хотілося показати творчий процес приготування, коли кухар, чи в нашому випадку, господиня, готує на одному диханні, абсолютно позбавляючись усіх умовностей, таких як чистота на кухні, економія продуктів… Головне – результат. І вона віддалася створенню цього результату з усією імпульсивністю.
Ми трохи стилізували нашу господиню під ммм… агресивно імпульсивну та посадили на стілець. У руці обробна дошка, а довкола літають пластівці борошна. Справжня творчість. Імпульсивне, красиве і… трошки божевільне.
Процес зйомки
Я налаштував світло, поставив одне джерело з великим софтбоксом, зробив пару пристрілювальних кадрів, налаштував експозицію, баланс білого і дав команду решті учасників.
Наша модель кричала. Вона реально голосно і галасливо репетувала. Кричала так, ніби востаннє. Олена з візажистом Ірою стояли з боків і підкидали вгору борошно.
Ми віддалися процесу фотосесії з усією віддачею, з усією імпульсивністю творчих людей. Ми не заощаджували борошно, Олена та Іра просто закидали модель білим порошком.
Я ж репетував, намагаючись перекричати нашу господиню, вимагаючи від неї емоції божевілля, репетував на Олену, репетував на Іру, вимагаючи ще й ще муки. Я робив кадр за кадром, стаючи навколішки, лягаючи на підлогу, підстрибуючи.
Але наступив фінал. Закінчилося борошно, господиня була перемазана нею настільки, що простіше було вмити разом із макіяжем і одяг викинути, ніж стряхувати його з неї.
Я одержав свій кадр. Видихнув. У такі моменти, коли ти задоволений результатом, приходить незрозуміле почуття радості, хочеться стрибати, сміятися та показувати фотографію. Нехай на маленькому екранчику, але як я був нею задоволений.
Знаєте, мені варто докладніше розповісти про ту студію, яку тоді мав. Це був 2013 рік, рік, коли я почав викладати фотографію, і мені було конче необхідно приміщення.
Я знайшов ідеальне, із співвідношенням сторін практично як у ідеального прямокутника, пофарбував її у білий колір і лише одну стіну пофарбував спеціальною фарбою, за якою можна малювати крейдою.
Це було щастя для всіх, хто заходив до мене у гості чи вчитися фотографії. Навіть найсуворіші дядьки з пузиками та барсетками брали крейду та прикусивши язика, виводили свої твори.
Ви розумієте, що у моїй студії завжди було не дуже чисто. Крейда сипеться, розноситься ногами по всій студії. Прибиральниця, хоч і намагалася нас суворо вчити чистоті, але буду чесним. Я кілька разів помічав її за малюванням на цій чудовій стінці.
Епілог
І варто сказати кілька слів про нашу прибиральницю. Знаєте, це була така, добра жінка, вона була дуже релігійна, у вільний час від протирання підлог у бізнес-центрі вона читала Біблію і ніколи, чуєте, ніколи не матюкалася.
Так ось. Я оглянув свою студію і вирішив викликати прибиральницю, тітку Надю.
– Тьотя Надя, ми тут насмітили трохи, можете підійти?
Уявіть собі приміщення десь 50 квадратних метрів, ми з нашою господинею, що вже заспокоїлася, з Оленою і з Ірою стоїмо біля чорної стіни. А на протилежному кінці двері.
Заходить тітка Надя. Точніше як заходить. Вона акуратно відчиняє двері… Заглядає. І вимовляє одне слово: П@#$ц!
І одразу двері зачиняє.
І ось тільки тоді я оглянув студію її очима.
Все, абсолютно все було з величезним таким шаром борошна. Підлога, стіл, софтбокс, наш візажист, наш фешн-блогер та наша модель. Я теж був у муці. А враховуючи, що я ще й валявся на підлозі, ви можете уявити собі ступінь офігівання тітки Наді?
Шість кілограмів борошна ми витратили для створення цього кадру. Шість. Ми віддалися процесу створення з усією віддачею, з усією імпульсивністю творчих людей. Ми не заощаджували борошно. Це було зайвим.
І результат вийшов чудовим. Він був того вартий!
